Я знаю, что весной 1943 года в селе Паволоч немцы учинили расправу над партизанским отрядом - живыми закопали в землю на глазах у своих родных. Знаю, поскольку очивидцем была моя мама - 4-х летняя девочка. Буду признательна, если кто-то более подробно сможет рассказать об этом событии и , возможно, дать координаты этого жуткого захоронения - хотелось бы почтить память деда.

Есть и другие свидетельства зверствований. Местные говорят, что селян загнали в школу и подожгли. Больше информации можно получить в краеведческом музее, который находится на центральной площади. Также в Павалочи есть историк, который очевидно знает все более детально - его контакты Вам тоже подскажут в музее. Удачи в поисках.

Паволоцький полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця України. Створений 1648 року. Полковий центр — місто Паволоч (нині село Попільнянського району Житомирської області).

Після Зборівського договору 1649 року об'єднаний з Білоцерківським, а 1651 року відновлений.

Чіткого поділу на сотні в полку не зафіксовано. Полкові міста — Паволоч, Сквира, Антонів, Торчиця, Борщагівка, Погребище, Тетіїв, Ружин, Дзюньків та інші.

Полковниками були Іван Миньківський (1651—1656), Михайло Суличич (1653—1654), Михайло Богаченко (1654—1657), Іван Богун (1658—1664), Іван Попович (1661, 1663), Григорій Гамалія (1672—1673), Андрій Дорошенко (1673—1674) та інші.

Після Андрусівського перемир'я 1667 року населення Паволоцького полку продовжувало боротьбу проти польсько-шляхетського режиму й турецько-татарських нападників. Припинив своє існування на початку 70-х років XVII століття, коли людність Правобережної України було масово переселено на Лівобережжя й Слобожанщину.

Іван Кунцевич-Миньківський (Миньковський) належав дo української православної шляхти. Його родове гніздо — Миньківці знаходилося, очевидно, на Брацлавшині, хоча були у майбутнього паволоцького полковника маєтності і під Паволоччю (нині село Паволоч належить до Попільнянського району на Житомирщині). Маємо на увазі с. Верхівню.

Іван Кунцевич-Миньківський народився, очевидно, на початку XVII ст. В його особі щасливо поєднувалися воїн, адміністратор, юрист, дипломат і канцелярист. Не випадково протягом тривалого часу він обіймав посаду війта міста Паволоч, тобто, кажучи сучасною мовою міського голови або мера.

З перших днів Національно-визвольної війни Миньківський рішуче став на сторону повсталого українського народу. Після Корсунської битви (26 травня 1648 р.) повстала майже вся Україна, в т. ч. й Паволоч. Тоді Миньківський, який був тоді паволоцьким війтом, заарештував і закував у кайдани колишнього володаря Паволочі шляхтича Томиславського. Місто стало одним з важливих центрів відродження української державності. Тут було сформовано Паволоцький полк, до складу якого входили такі сотенні міста, як Антонів, Сквира, Погребище, Ружин, Дзюньків та ін. Одним з керівників Паволоцького полку став Іван Кунцевич-Миньківський. Цікаво, що у Паволочі з 27 липня по 3 серпня 1648 р. знаходився гетьман Богдан Хмельницький. Звідси він видав кілька своїх універсалів, звідси ж вирушив у похід під Пилявці, причому в його війську був і Паволоцький полк. Після Пилявецької перемоги повстанці, в т. ч., очевидно, й Миньківський, дійшли до Львова та Замостя.

У лютому 1649 р. у Переяславі проходили українсько-польські переговори, внаслідок яких було підписано короткотривале перемир'я. Брав у них участь і І. Миньківський, котрий належав до радикальної течії повстанського табору і прагнув до війни з Річчю Посполитою до переможного кінця. Дипломат Речі Посполитої Войцех М'ясківський занотував у своєму щоденнику під 26 лютого 1649 р.: «За часом нам дуже шкодив і паволоцький війт...» Дипломатичні доручення українського уряду Миньківський виконував і пізніше.

Силою обставин Паволоч стояла на тодішньому кордон між Українською державою — Гетьманщиною та Річчю Посполитою, і легко здогадатися, яку важливу роль вона стала відігравати. Миньківський виявив себе в нових умовах добрий адміністратор. Заготовлених ним запасів провіанту вистачило і на наступний рік, ще й залишилося. У Берестецькій кампанії Миньківський виступав як паволоцький полковник. Дізнавшись про втечу орди з поля бою, він поспішив з 6-тисячним військом на допомогу обложеним повстанцям. Але на шляху до Берестечка його нібито розбив (до 19 липня 1651 р.) хан Іслам-Гірей III, хоча і був формально союзником українських повстанців. Інша версія здається більш вірогідною. Після виходу з такого полону Виговський прибув до Паволочі, організувавши тут додаткові загони козаків, які стали громити ординців котрі, відступаючи, вели з собою ясир. Ординці були розбиті під Чудновим і Уманню, що змусило хана стати союзником України. Дещо пізніше до Паволочі прибув Богдан Хмельницький, якого хан врешті випустив полону. Тут він, довідавшись про поразку своєї армії, зібрав З 000 злотих для сплати ординським мурзам, а потім провів козацьку раду щодо організації відсічі ворожому наступу. В усіх цих подіях брав, очевидно, участь і Миньківський. Після згаданої вище ради Паволоцький полк разом з Білоцерківським і Переяславським вирушив на північ, щоб стримати наступ карателів князя Януша Радзівілла. Пізніше головні події розгорнулися під Білою Церквою.

Однак внаслідок поразки під Берестечком умови Білоцерківського миру були гіршими для України, ніж умови Зборівського. Паволоцький полк знову припинив самостійне існування, хоч його козаки й надалі брали активну участь у Національно-визвольній війні, зокрема, відзначившись у Батозькій битві. Але відомості про Миньківського з цього моменту зникають у джерелах. Щонайменше з липня 1653 р. паволоцьким полковником став Михайло Суличич. Колишній же полковник, судячи з не досить ясного запису на книзі Баронія, що його зробив переяславський протопоп Григорій Бутович, став, вірогідно, лубенським війтом.

Іван Кунчевич-Миньківський помер, очевидно, навесні 1657 року. 29 червня 1657 р. Богдан Хмельницький видав два універсали котрі стосувалися маєтностей небіжчика І. Миньківського, «бившого полковника паволоцького». Згідно з першим універсалом, маєтності покійного Миньковці та Вербівка поверталися його дітям, а їхнім опікуном до повноліття мав бути його близький родич — якийсь Михайло Іванович. Аналогічним універсалом гетьман повертав дітям маєтність небіжчика Верхівню під Паволоччю. Припущення про дату смерті І. Миньківського посередньо стверджує і запис Г. Бутовичча, який дістав у власність книгу Баронія 3 серпня 1657 р.

Весной 1651 возраст Хмельницкий отправился из казацким войском к Збаража, и здесь долго ожидал крымского хана, который прибыл сюда впоследствии велением турецкого султана. 19 июня казаки столкнулись с поляками, которые расположились для широком пашня едва Берестечком. На предстоящий состав началась битва, во эпоха которой крымский хан оставил Хмельницкого и отступил вместе со своей ордой. Гетман ринулся ему вдогонку, надеясь мешать его, всетаки и сам попал к татарскому плену. Казацкие войска едва руководством Филона Джеджалия храбро оборонялись, всетаки вынужденные были отступить к реке Пляшевой, для болотистую местность. Здесь они и испытали страшное погром и пидупав их дух.

Между тем татары свыше месяца держали Хмельницкого у себя. Освободившись, гетман прибыл под, Паволоч. Своим неколебимым мужеством для казацком совете Масловому Броде Каневского уезда он успокоил народ, вдохнул у него новость забота и веру.

15-16 липня 1648 року Богдан Хмельницький прибув із селянсько-козацьким військом до міста Паволоч і став тут табором. У Паволочі гетьман видає ряд універсалів, приймає посланців, зокрема Волховського з Росії. 24 липня він пише листа російському цареві, в якому прохає допомогти. Та відповідь Москви була невизначеною: Московська держава ще не була готова до війни із Річчю Посполитою, а обіцянка допомогти Хмельницькому означала проголошення війни між нею і Річчю Посполитою. 25-26 липня Богдан Хмельницький залишає Паволоч і йде до Старокостянтинова.

У серпні 1648 року Богдан Хмельницький знову прибув на нашу територію, ставши табором під Янушполем. Про цей факт свідчить лист Брацлавського воєводи Адама Киселя до коронного канцлера. У грудні 1648 року, повертаючись після облоги Львова і Замостя до Києва, Хмельницький проходить через Бердичів, Паволоч, інші населені пункти краю.

Жители села Паволоч, Житомирской области, на общем собрании составили акт о зверствах немецко-фашистских мерзавцев. В акте говорится: «26-го ноября 1943 года в четыре часа утра немцы оцепили село Паволоч и согнали всех граждан к церкви. В этот день фашистские изверги замучили насмерть и расстреляли 136 советских граждан. Учинив эту кровавую расправу над стариками, женщинами и подростками, немцы угнали с собой свыше 400 наших односельчан. Об их судьбе до сих пор ничего неизвестно». По поручению общего собрания акт подписали жители села Паволоч: Дончик, Курсон, Чернуха, Карпица, Огородник.